“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє” (Біблія, Луки 15:4-5)
Пастир овечки загублені знає,
Їх по любові завзято шукає.
“Вернися, довкола ворожі поля,
Приманливо сяють лиш тільки здаля”.
Іде поміж гори, поля та ліси:
“Від вовка, овечко, до Мене спіши!”
Невже було мало овечці трави?
Вона спокусилась величчям лози.
Поруч немає ні Пастиря й друзів,
Згадує дні на зеленому лузі.
Сумління тривожне і серце болить,
Не знає в печалі що можна змінить.
Аж чує хтось кличе. “Невже це мій Пан?
О, Пастирю добрий, мене Ти шукав?!
Тепер знову приймеш в отару Свою?
Я б дуже хотіла! Прости, я прошу.
Невже?! Я не чую слова карання!”
На руки узяв вівцю без вагання.
За мить — у родині, великій сім’ї,
Радіє, бо Пастир простив їй гріхи.
Заблудлі овечки, Той Пастир — Христос!
На що спокусившись блукати прийшлось?
Є Божа кошара, а є сатани.
“Заблудла овечко, де ти?! Де є ти?”
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Кроткий Агнец - Лариса Зуйкова " Но Он взял на Себя наши немощи и понес наши болезни; а мы думали, [что] Он был поражаем, наказуем и уничижен Богом. Но Он изъязвлен был за грехи наши и мучим за беззакония наши; наказание мира нашего [было] на Нем, и ранами Его мы исцелились. Все мы блуждали, как овцы, совратились каждый на свою дорогу: и Господь возложил на Него грехи всех нас. Он истязуем был, но страдал добровольно и не открывал уст Своих; как овца, веден был Он на заклание, и как агнец пред стригущим его безгласен, так Он не отверзал уст Своих.
Ис.53,4-7.
